Каланчацька громада
Каланчацький район, Херсонська область

Краса що окрилює світ.

До головного свята країни – Дня незалежності  в літературно – мистецькій залі Каланчацької центральної книгозбірні серед циклу заходів відбулося свято краси  – Година знайомств «Краса окрилює світ». Присутні за заході, а це учасники читацького об'єднання людей поважного віку «Спілкуймось!» та відвідувачі сектору мистецтв, здійснили віртуальну мандрівку в м. Олешки, що на нашій Херсонщині, ознайомилися з творчістю художниці – самородка Поліни Райко. Були й інші подорожі та знайомства з талановитими українками …

   До заходу було оформлено виставку – інсталяцію та підготовлено Web- подорожі  та відео - замальовки.

   Бібліотекар відділу обслуговування Маргарита Молдован розпочала Годину знайомств вступним словом, зокрема зауважила, що День  Незалежності – головне свято для кожної країни світу. Україна відчуває його урочистість особливо гостро, адже століттями український народ боровся за незалежність своєї  Батьківщини.

        24 серпня 1991 року історична справедливість була відновлена  – Верховна Рада ухвалила  Акт проголошення незалежності України.

        В цьому році  наша держава відзначила свій 26-й рік народження. За цей час ми впевнилися – найбільше багатство – це люди. За роки незалежності України чимало віднайдено нових імен, які стали знаковими  в історії, політиці, науці, культурі. Багато українців чимало зробили не лише для вітчизняної, а й світової культури. Не будемо говорити про всіх – згадаємо лише кілька прізвищ: Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Поліна Райко. Що ж об’єднує ці прізвища?  По перше –це жінки, а по друге – художниці. Та й доля у них була не з легких…

   Далі представлення Катерини Білокур та її геніальних творів…

   Катерина Білокур – талант від Бога та величезна праця.

   Катерину  Білокур,  всесвітньовідомий майстер пензля  Пабло Пікассо  назвав геніальною,  побачивши на колективній виставці українського мистецтва "ЮНЕСКО — 1957" (Париж, Лувр) вісім її робіт.  Полотнами "Цар Колос", "Берізка", "Квіти за тином", "Колгоспне поле", "Буйна"  він букваль­но зачарувався.

 Катерина  Білокур народилася 7 грудня 1900 р. на Полтав­щині в с. Богданівка в незаможній селянській родині. Тож  її мрії про навчання залишилися мріями, про що вона писала пізніше в сповідальних листах-новелах.

   Життєвий і творчий шлях Білокур не має аналогів на світовому мистецькому обширі  XX  століття. Не маючи навіть початкової шкіль­ної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала і своєю працею досягла найвищих мистецьких вершин.

     «…Вже в молодості стала  я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди – художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник. От я  й сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду – і все!»

     З молодих літ К.Білокур страждала від нерозуміння рідними її творчих поривань. Наділена від природи даром художнього бачення світу та унікальною пам'яттю, Катерина Білокур жила й творила, виборюючи право на ма­лярську творчість. Лише заміром на самогубство відвоювала в батьків право малювати щодня, якщо "все ділечко впораю".

     Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні вчителів-наставників. За її висловом, "тягла свій віз пізнання самотужки". Починала малювати на фанері, пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби, робити саморобні пензлики. Очевидно боже провидіння водило її рукою, вчило розрізняти кольори, тони, групувати палітру барв.

     Мальовнича манера Катерини Василівни, що сформувалася на початку 30-х років, упродовж усього життя залишалася майже незмінною. Мистець­кий стиль —  "білокурівський" живопис  - долучився до загально­прийнятого  визначення "жанр квітів".

    Найвідданішим учителем і натхненником творчості  Катерини Білокур була навколишня природа рідного села, особливо квіти, що найбільше зачарову­вали її душу…

   Учасників заходу зацікавила постать Катерини Білокур й зразу ж вони  переглянули  видання:

  1. Катерина Білокур: Фотокнига. – К. – Спалах. 2001. .128с.: іл.
  2. Катерина Білокур: Книга-альбом. – К. – Мистецтво. 2015. .152с.: іл.
  3. Українки в історії / За заг. ред.В. Борисенка. – К.: Либідь, 2004. –

               328с.: іл. Ст. 240 – 245.

  На завершення розповіді про Катерину Білокур бібліотекар додала,  що у с. Богданівка відкрито садибу-музей ім. Катерини Білокур, а біля хати – пам’ятник, споруджений небожем-скульптором Іваном Білокуром та порекомендувала присутнім на дозвіллі переглянути в інтернет – мережі документальні фільми  «Катерина Білокур. Послання» та  «Катерина Білокур. Сповідь»

     Далі – знайомство з хужожницею світової культури Марією Приймаченко.  

    Бібліотекар зосередила увагу присутніх на тому, що доля народних художниць тісно і невід­дільно пов'язана з рідною землею. Болотня Київської області — рідне село Марії Приймаченко. Тут вона народилася 12 січня 1909 року. Її дитинство  було затьмарене страшною недугою –поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір.

    Й далі Маргарита Молдован продовжила: «Творчість Марії Приймаченко стала відомою від 1936 оку, коли вперше у Києві на Всеук­раїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки "Звірі з Болотні". Саме тоді її запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона не лише малює, а й вишиває, захоплюється керамікою. У Музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот.

Світ образів Марії Приймаченко — казко­вий, чарівний, фантастичний. В основі його ле­жать фольклорні легенди, народні казки й оповідання, враження від яких органічно пере­плетені з навколишньою дійсністю. В її творах фантастичне — життєве, а реальне — фантас­тичне.

«Починалося все це так, - згадує художниця. – Якось біля хати над річкою на квітучому лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей.  Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…» Кожен приходив подивитися на цю дивину зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувались, радили вчитися…»

Учасники заходу дізналися, що творчість Марії Приймаченко стала взірцем для її сина Федора. Він продовжує сімейну традицію — малює казкових звірів ("Морський рак", "Танцює лебедиха", цикл робіт "Людина на землі").

    Бібліотекар нагадала, що 1991 року Марії Приймаченко не стало. Народна художниця все своє життя прожила в рідному селі Болотня, невіддільна від його радощів і горя, від його легенд і переказів, пісенної творчості, від чарівного поліського краєвиду. Вона є класиком народного мистецтва. За участь у виставці народного мистецтва 1936 року  Приймаченко нагородили дипломом першого ступеня. З того часу  її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Вар­шаві, Софії, Монреалі, Празі. Вона — Заслужений діяч мистецтв України, лау­реат Національної премії України ім. Тараса Шев­ченка 1966 р.

    Її ім'я, як "зірка першої величини" назване у "Всесвітній енциклопедії наївного малярства", виданій у Белграді 1984 році.

    Маргарита Миколаївна порекомендувала видання, в яких можна детальніше дізнатись про творчість Марії Приймаченко, які є в фонді бібліотеки:

  1. Марія Приймаченко: Альбом/Авт.-упоряд. Н.Велігоцька. – К.: Мистецтво, 1994. – 132с.: іл..
  2. Українки в історії / За заг. ред.В. Борисенка. – К.: Либідь, 2004. –328с.: іл. Ст. 246 – 247.

Було запропоновано переглянути документальні  фільми, зокрема «Сотвори своє сонце», знятий у 1968 році, «Діалог. Світ і Марія Приймаченко» . – ТРК «Глас»,  «Зустріч з добрим левом» (М. Приймаченко), Програма «Культура: тиждень» від 14.02. 2016 ( М. Приймаченко).

   Далі бібліотекар підвела розмову до мальованого світу Поліни Райко.

“Я щаслива тоді, коли малюю”, – казала Поліна Райко, мешканка міста Цюрупинськ, що за 4 кілометри на південний схід від Херсону (тепер Олешки). У свої 70 років вона йшла у плавні річки за городом і там спілкувалася з птахами. В очереті серед співу птахів знаходила душевний спокій і розраду. Поступово атмосферу плавнів переносила й у свою хату, де за допомогою емалевих фарб творила на стінах свій світ, пропущений через душу.

     Полотнами для сільської художниці слугували стіни, стелі і двері 6-тикімнатної хати, хвіртки, паркани і гаражні ворота. Найбільше любила Поліна Райко малювати птахів – різних форм, кольорів та видів. На стінах особливо запримітно домашніх качок, гусей та ластівок; також є півники, сови й дятли.

     Деякі картини Райко змальовувала також зі сну, що напереродні був їй наснився, а бувало що й цікаві для себе образи знаходила на етикетках від пляшок напоїв, на обгортках цукерок, листівках, конвертах. Зокрема, у сні побачила так звану “статую свободи” у вигляді військової медсестри й зранку намалювала її на одній зі стін. Кажуть, в часи війни Поліна Райко працювала саме такою військовою медсестрою.

     Є й інші зафіксовані фарбами біографічні сюжети: на стінах увіковічнила і трьох своїх сестер. Зобразила їх з крилами, сидячи на місяцях-молодиках. І кожній подарувала по букету квітів.

     Поряд з дівчинкою і хлопчиком намалювала ангела-охоронця. Як не на Землі, то хоч на тому світі Поліна Райко прагнула вберегти своїх дітей. Трагічні долі випали двом дітям художниці. Доросла донька загинули в автокатастрофі, а неблагополучний син відсиджував терміни за ґратами.

     Після повернення з тюрми син не зрозумів материної творчості й подумав, що та збожеволіла. Перебуваючи одного разу в запої, син кинувся на матір з ножем, нанісши кілька глибоких поранень. І невдовзі  через зловживання алкоголем пішов з життя.

     Втративши рідних, Поліна Райко рятується одним лише мистецтвом. Воно її живить і стимулює жити далі.

     Двоє онуків бабусі, що лишилися від доньки, видно, не дуже спілкувалися з бабусею. Й після її відходу розписану хату не вагаючись продали…

   На завершення  заходу ведуча навела вислів Сергія Дяченка, співавтора каталогу робіт Поліни Райко “Дорога до раю”, працівника Херсонського обласного краєзнавчого музею: “Є речі, які не зачіпають, хоча й грамотно правильно зроблені, а є речі, які зачіпають, пронизують наскрізь. Щирість, передача емоцій, воно зачіпає. Але от одного місцевого художника творчість  Поліни Райко не зачепила, каже, не розумію, що ви тут знаходите, це звичайні дитячі малюнки. І так може кожен. Але ж я розумію, що так може не кожен. Важко це пояснити. Тут і набір кольорів і сміливість мазку, композиції, і самі образи. Тут багато що вражає, зокрема і те, що розписами покритий весь хатній простір”.

   Учасники свята краси довго не розходилися, переглядали альбоми, книжки, обговорювали почуте й побачене, ділилися враженнями…

 



« повернутися до списку новин